Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року Справа № 914/3831/13 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА"на постановувід 11.03.2014Львівського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Львівської області №914/3831/13за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА"до Приватного акціонерного товариства "Галичина"провідшкодування шкоди в порядку регресу,за участю представників: позивача - Глоба В.В.відповідача -не з'явилисьВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.11.2013 (суддя Синчук М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Юрченка Я.О., суддів Давид Л.Л., Данко Л.С.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства "Галичина" про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 7353,42 грн.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: п.5 ч.1 ст. 989, ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, пп. 33.1.2 п.33.1 ст.33, пп."г" п.38.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Зокрема, скаржник вважає, що сплативши страхове відшкодування страховій компанії постраждалого в ДТП, до позивача перейшло право регресної вимоги до відповідача як до страхувальника у розмірі виплаченого страхового відшкодування, оскільки саме водій страхувальника був визнаний винним у дорожньо-транспортній пригоді, про яку позивача як страховика не було повідомлено у визначені законодавством строки.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представник відповідача не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 28.05.2014.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 04.04.2008 між позивачем як страховиком та відповідачем як страхувальником укладено договір у вигляді полісу №ВС/0117994 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за умовами якого страховиком застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки "МАN" номерний знак НОМЕР_1.

24.08.2008 в м. Києві по вул. Столичне шосе відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "МАN", номерний знак НОМЕР_1, під керуванням працівника страхувальника - ОСОБА_5 та транспортного засобу "Лексус", державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Про вищевказану дорожньо-транспортну пригоду відповідач проінформував позивача повідомленням про випадок з ОСЦПВ від 09.09.2008.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 16.09.2008 ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні зазначеної ДТП, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто його до адміністративної відповідальності у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом строком на 6 місяців.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 11.06.2010 у справі №2-4144 з Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" стягнуто на користь Закритого акціонерного товариства "Народна фінансово-страхова компанія "Добробут" (страховик за договором добровільного страхування транспортного засобу "Лексус", державний реєстраційний номер НОМЕР_2) 7176,70 грн суми страхового відшкодування в порядку регресу, 176,72 грн витрат по сплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 7353,42 грн.

На підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.11.2011 ВП №29675184 та складеного страхового акту №2856 від 01.12.2011позивач сплатив на користь ЗАТ "Народна фінансово-страхова компанія "Добробут" суму 7353,42 грн.

У зв'язку з зазначеними обставинами, позивач направив відповідачеві заяву про виплату страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 7353,42 грн. №1322/0/17-13 від 07.06.2013, яку останній отримав 11.06.2013, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Втім, вищевказана заява була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" до господарського суду з цим позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 25, 27 Закону України "Про страхування", ст. ст. 27, 29, пп."г" п.38.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. ст. 993, 1187 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, виходячи з того, що оскільки учасником та винним дорожньо-транспортної пригоди був водій ОСОБА_5, а не відповідач у справі, то саме у цієї особи виник обов'язок повідомити позивача про страховий випадок у визначені законодавством строки і, відповідно, саме до цієї особи має бути пред'явлена вимога про виплату страхового відшкодування в порядку регресу.

Колегія суддів касаційної інстанції з висновками судів попередніх інстанцій не погоджується, враховуючи таке.

За приписами ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з пп. "г" п.38.1.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у разі, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Підпунктом 33.1.2 п.33.1 ст.33 цього ж Закону (в редакції, чинній на момент виникнення ДТП) передбачено, що учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач повідомив позивача про страховий випадок 09.09.2008, тобто після спливу більше трьох днів після настання страхового випадку. При цьому відповідачем не було надано належних доказів в підтвердження поважності причин такого несвоєчасного повідомлення.

Отже, зазначені правові норми передбачають у випадку неповідомлення страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди у встановлений строк виникнення у нього альтернативного права на пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, а не відсутність такого права, як безпідставно вирішили суди попередніх інстанцій.

Посилання судів на норму ст. 1181 Цивільного кодексу України як на підставу відмови в позові колегія суддів вважає помилковим, адже ця норма не регулює спірних правовідносин.

Доводи судів попередніх інстанцій, що оскільки відповідно до пп.33.1.2 п.33.1 ст.33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язок повідомлення страховика про ДТП покладається на учасників ДТП, яким відповідач не є, отже він не може відповідати за даним позовом, колегія суддів вважає хибними, оскільки норма п. 5 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України зобов'язує саме страхувальника повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором. Крім того, відповідач є юридичною особою, яка відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України здатна мати таку ж цивільну правоздатність, як і фізична особа, окрім тих прав і обов'язків, які за своєю правовою природою можуть належати лише людині, отже, відповідач міг здійснювати керування власним транспортним засобом лише через водія і, відповідно, в даному випадку не був безпосереднім учасником ДТП, втім, ця обставина не є підставою для звільнення його від відповідальності.

Зокрема, можливість страховика на відшкодування шкоди в порядку регресу зі страхувальника, який є суб'єктом господарювання, внаслідок спричинення страхового випадку його працівником, повністю узгоджується із загальними засадами правового регулювання відносин, що виникають внаслідок заподіяння позадоговірної шкоди. Так, відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, враховуючи, відповідач є не тільки страхувальником, з яким було укладено договір у вигляді полісу №ВС/0117994 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а і власником транспортного засобу, яким під час ДТП керував його працівник ОСОБА_5, колегія суддів вважає позовні вимоги, заявлені до відповідача, законними, обґрунтованими і доведеними матеріалами і обставинами справи, тобто, такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що з аналізу статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що страховик має право зворотної вимоги (регресу) до страхувальника лише у розмірі виплаченого страхового відшкодування потерпілій особі.

Відтак, враховуючи, що рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 11.06.2010 у справі №2-4144 з Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" стягнено страхове відшкодування в розмірі 7176,70 грн, а решта зазначена у цьому позові сума 176,62 грн є судовими витратами, позові вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 7176,70 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували і безпідставно відхилили доводи позивача, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для часткового стягнення заявленої позивачем шкоди в порядку регресу, відтак, оскаржувані судові акти у справі підлягають скасуванню з підстав порушення і неправильного застосування норм матеріального права з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, зокрема, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України у разі скасування оскаржуваних судових актів касаційна інстанція здійснює новий розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 у справі Господарського суду Львівської області № 914/3831/13 та рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2013 у цій справі скасувати.

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Галичина" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" 7176,70 грн. суми страхового відшкодування в порядку регресу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Галичина" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" судовий збір в сумі 1677,50 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції, а також витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 838,75 грн. та касаційної скарги в сумі 838,75 грн.

Відповідні накази доручити видати Господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос